Герої наших сердець: МТОТ зібрано 9 надихаючих історій про людей, в життя яких втрутилася війна
05.06.2019 | 15:21
ГЕРОЇ НАШИХ СЕРДЕЦЬ – новий соціально-інформаційний проект МТОТ, що реалізується за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). У центрі проекту – реальні історії 9-ти героїв, чиї життя змінила війна на Сході та окупація Криму, але вони обрали не шлях помсти та зневіри. Вони вже сьогодні змінюють історію і крок за кроком будують мирне майбутнє.
На перший погляд вони – прості люди, пересічні наші співгромадяни: хірург райлікарні, директорка дитбудинку, бізнесмен, кінематографіст… Але долі їх – дивовижні, а сила волі – незламна.
Хірург Попаснянської райлікарні Олександр Ковальчук провів під обстрілами 380 операцій у мало не цілодобовому режимі.
Директорка Луганського обласного дитбудинку Катерина Донцова завадила перевезенню 69 діток до Росії й повернула їх на батьківщину.
У бізнесмена-горлівчанина Вадима Міндзюка з початком війни бойовики відібрали завод. Він знайшов у собі сили відкрити новий бізнес – але вже в Дитятках, селищі поряд із Чорнобильською зоною.
А найбільша мрія Шевкета Сейдаметова – майстерного художника-постановника таких шедеврів українського кіно, як “Хайтарма” та “Кіборги” – повернутися додому, у вільний від окупантів український Крим, до родичів та близьких.
Їхні історії свідчать: поняття “справжній герой” – це не порожні слова. Такі герої – поміж нас, їхні історії надихають, адже показують, що цей світ – все ще місце для боротьби за людські цінності навіть за найскладніших обставин. І це – лише маленька частина історій, які зібрані Міністерством з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України та об’єднані на сайті https://heroes.mtot.gov.ua/
“Щодня у роботі Міністерства ми стикаємося з людьми, чиї історії по-справжньому вражають, – зазначає Вадим Черниш, Міністр з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. – Це люди, які знайшли в собі сили та бажання почати життя спочатку. Це люди, які діють всупереч обставинам. Головне – вони стають ініціаторами змін у власному житті та житті людей, які їх оточують. Сотні історій на рік. Десятки на місяць. І сьогодні ми хочемо розповісти деякі історії таких людей, звичайних героїв. Переселенці та ветерани АТО/ООС, люди з інвалідністю та бізнесмени, лікарі та студенти – навколо цих людей вибудувався проект «Герої наших сердець». Їхні долі надихають, їхніми вчинками захоплюєшся. Заглиблюючись у їхні історії, розумієш, що саме завдяки таким українцям у нас є шанс подолати всі негаразди та побудувати світле, мирне майбутнє Це лише дев’ять історій. Насправді ж їх набагато більше”.
МТОТ закликає українців ділитися власними історіями про героїв, які протистоять обставинам і з гідністю будують своє нове життя. “Якщо ви знайомі з людьми, які варті того, щоби стати частиною цього проекту, надсилайте їхні історії нам, а ми розповімо про них усій Україні”, – закликає Міністр Вадим Черниш.
Поділитися такою історією може кожен, заповнивши просту форму на сайті проекту.
Після цього історія про героя з’явиться у відповідному розділі сайту.
--------------
Коротко про проект #ГероїНашихСердець
Катерина Донцова захистила 69 маленьких вихованців Луганського дитбудинку від насильного вивезення до Ростовської області Російської Федерації. Тільки завдяки зусиллям Катерини Михайлівни та міжнародному розголосу,вихованців залишили в Україні, а саме в Сєвєродонецьку.
У Вадима Міндзюка "люди з автоматами" відібрали успішний бізнес – акумуляторний завод у Горлівці. Але Вадим знайшов у собі сили почати життя спочатку, і не деінде, як у селищі Дитятки, практично на межі із Чорнобильською зоною. Вадим відкрив тут новий бізнес, і тепер експортує свої товари в ЄС.
Усе життя Шевкета Сейдаметова було пов’язане з мистецтвом, але широкій публіці він найбільш відомий як художник-постановник таких відомих українських фільмів, як «Татарський триптих», «Остання молитва», «Хайтарма» та «Кіборги». Зараз він мешкає в Києві, але серце його – у рідному Криму, де залишилися родичі, друзі, близькі. Але Шевкет не втрачає надії повернутися на батьківщину.
Луганський обласний муз-драм-театр втратив не лише приміщення в Луганську – війна відібрала у колективу чимало колег, друзів та близьких. Однак ця історія має щасливий фінал: долаючи всі перешкоди, театр відновив свою діяльність у Сєвєродонецьку, і тепер має в репертуарі більше 30 вистав, чимало нових колег з різних куточків України, а головне – вдячного глядача.
Сьогодні навчально-тренажерна база Херсонської державної морської академії визнана найкращою в Чорноморському басейні, тут 100% працевлаштування випускників і черги із абітурієнтів зі всього світу. В такому престижному закладі завжди раді курсантам з тимчасово окупованих територій, адже усвідомлюють свою відповідальність перед молодими людьми, які опинилися у скрутному становищі не з власної волі. Зараз тут навчаються 178 курсантів з Донецької, Луганської області та з Автономної Республіки Крим.
Ірина Калупаха народилась і майже все життя прожила в Шахтарську Донецької області, працювала слідчою в правоохоронних органах. Однак бойові дії, що почалися 2014 року, змусили покинути рідне місто. Сьогодні Ірина Калупаха працює у МТОТ і допомагає адаптуватися до нового життя переселенцям. Людям з такою ж складною долею, як і у неї. Тим, у кого відібрали батьківський дім.
Олександр Кузьмінов із Львівщини ще на початку війни поїхав добровольцем на Схід. А після повернення довго не міг знайти себе – ставлення до світу вже не було таким, як раніше. Однак знайти втрачені сенси Олександру допомогло столярування у соціальній майстерні, що віддає частину коштів дітям АТО-вців, які загинули під час бойових дій. Іще одним важливим досвідом для Олександра стало відновлення будинків, зруйнованих під час бойових дій на Донеччині.
У 2014 році в містечко Попасну на Луганщині прийшла війна. Сотні поранених українських військових з фронту приймала на лікування без ключового персоналу районна лікарня. Серед тих, хто лишився вірними клятві Гіппократа, був хірург, а тепер і її головлікар – Олександр Ковальчук, який провів під обстрілами 380 операцій. А зараз Попаснянська райлікарня відроджується – тут придбали нове обладнання, розпочали ремонт, набрали на роботу молодих лікарів.
Анатолій Сасс дуже погано бачить, а його дружина Дарія – повністю незряча. Більшу частину життя пара прожила у Краматорську, але коли в місті з’явилися бойовики, подружжя вирішило переїхати до Сум. Однак і тут вони продовжили допомагати людям з вадами зору. Вони створили ГО, що навчає людей з вадами зору користуватися гаджетами та знайомить з новим технологіями, відкрити публічну бібліотеку на 10000 аудіокниг та домоглися оснащення перехресть озвученими світлофорами.